Право спільної власності
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
1.1. Історія виникнення та розвитку інституту спільної власності в Україні
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕЖИМУ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
2.1. Виникнення права спільної власності
РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
3.1. Поняття та способи захисту права спільної власності
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
1.1. Історія виникнення та розвитку інституту спільної власності в Україні
Власність як об’єктивне правовідношення, що пронизує весь суспільний устрій, здавна привертала мислителів. Представники різних цівілізацій викладали свої погляди на природу власності і її роль у розвитку суспільства. Наприклад, Платон на основі ідеалів давньогрецького світу створив навчання про ідеальну державу, у якій всі громадяни спільно володіють засобами виробництва.
Термінологія (proprietas), а також поняття права власності своїм корінням сягають у римське право. У найдавніший час в Римі існував термін dominium. Він позначав більш широке коло відносин, ніж право власності.
У класичний період розвитку римського права закріпився термін proprietas, який визначав власність як особливо характерне панування над речами, вище серед інших.
Право власності – це основне речове право: воно надає власнику «в принципі повну владу над річчю». Це положення закріплюється в праві як plena in re potestas. Власник володіє широкими розпорядчими повноваженнями: володіння, використання, розпорядження річчю (аж до її знищення).
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕЖИМУ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
2.1. Виникнення права спільної власності
Поняття і підстави виникнення спільної власності визначаються Цивільним Кодекслом України. Спільна власність виникає при надходженні у власність двох або декількох осіб майна, яке не може бути розділене без зміни його призначення (неподільні речі) або майна, яке не підлягає розділу в силу закону.
Основна ознака спільної власності – множинність правовласників, тобто на один об’єкт існує одне речове право, що належить одночасно декільком особам.
Спільна власність з визначенням частки у праві власності є частковою власністю, без визначення таких часток спільна власність є сумісною.
Учасник спільної часткової власності має право розпоряджатися належною йому часткою (продавати, дарувати, віддавати в заставу, заповідати і т.д.). Згоди інших учасників спільної часткової власності при цьому отримувати немає необхідності.
Стаття 368 ЦК України передбачає можливість виникнення спільної сумісної власності з участю громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад. Що ж до чинних суспільних відносин у сфері спільної сумісної власності, то ст. 368 ЦК України безпосередньо встановлює дві підстави виникнення спільної сумісної власності:
– набуття майна подружжям за час шлюбу;
– набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, якщо інше не встановлене договором, укладеним в письмовій формі.
РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
3.1. Поняття та способи захисту права спільної власності
Норми Конституції України про захист права власності знайшли свій подальший розвиток у цивільному законодавстві, яке закріплює способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, права власності. Однією із задач цивільно-правової доктрини є визначення критеріїв вибору способу захисту порушеного чи оспорюваного права власності, що може справити позитивний вплив на підвищення стабільності й надійності становища власників.
Найбільшого поширення у правовій науці набув поділ цивільно-правових способів захисту на речовоправові та зобов’язально-правові. Разом з тим, багато вчених сформували авторське бачення такого поділу. Наприклад, Є.О. Суханов виділяє наступні позови: класичні речово-правові; зобов’язально-правові; особливі; позови до публічної влади; позови про компенсацію у зв’язку з припиненням права власності за рішенням публічної влади. Є.О.Харитонов виділяє засоби захисту речово-правові; зобов’язально-правові; такі, що випливають із різних інститутів цивільного права й вимоги до органів державної влади й управління про захист інтересів власника від правомірного або неправомірного втручання. О.П. Сергєєв здійснює поділ цивільно-правових засобів захисту на речово-правові, зобов’язально-правові та засоби, що випливають із різних інститутів цивільного права і не належать ні до речових, ні до зобов’язальних.
До речово-правових позовів традиційно відносять віндикаційний позов (вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна), негаторний позов (вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов’язані з володінням, позов власника про визнання права власності. Також ч.2 ст.386 ЦК України встановлено, що власник, який має
