Підготовка працівників поліції до реалізації соціальної функції в сучасному суспільстві

Державне будівництво України характеризується зміною політичного ладу, встановленням ринкових відносин і динамічним процесом побудови демократичної та правової держави. Одним з найважливіших завдань цього етапу розвитку українського суспільства є створення високоефективного соціального інституту поліції – органу, що здійснює правоохоронну діяльність і забезпечує захист життя, здоров’я, прав і свобод громадян.

Метою дослідження є аналіз підготовки працівників поліції до реалізації соціальної функції в сучасному суспільстві.

Стратегія національної безпеки України в XXI столітті спрямована на збереження і захист цілей, ідеалів, цінностей, інтересів особистості, суспільства в цілому. Одним із суб’єктів забезпечення національної безпеки є поліція.

Ситуація, що склалася в сфері правоохоронної діяльності, призвела до того, що рівень роботи органів внутрішніх справ перестав відповідати рівню соціальних очікувань, що вимагало прийняття кардинальних організаційно-правових, кадрових та управлінських рішень на державному рівні.

Поряд з економічним зростанням, модернізацією і розвитком виробництв, позитивними змінами в соціальній сфері і рівні життя відбувається активна модернізація правоохоронної системи, в тому числі і поліції. Створюються організаційно-правові умови її взаємодії з громадянським суспільством, спрямованого на забезпечення соціальної стабільності суспільства та забезпечення пріоритету розвитку особистості. Досягається це за допомогою відкритості і публічності в роботі, формуванням системи суспільної довіри і підтримки громадян, взаємодією і співпрацею з державними і місцевими органами.

Реформування органів внутрішніх справ, трансформація міліції в інститут поліції були зумовлені об’єктивною необхідністю надання діяльності поліції виражену соціальну спрямованість, що виявляється в соціальному служінні суспільству і надання йому соціальних послуг в правоохоронній сфері, що і становить сутність соціальної функції поліції.

На початковому етапі свого становлення інститут поліції став наступником основних рис існувавшої раніше правоохоронної системи, зберігши закритість діяльності поліції від суспільства; відсутність дієвих механізмів контролю за діяльністю поліції; збереження так званого «телефонного права»; ігнорування і неувагу до думки громадян у вирішенні суспільно значущих завдань; декларативність норм, що визначають заходи по боротьбі з різними видами злочинної діяльності, включаючи корупцію, шахрайство і т.п.; вибірковість в діях поліції щодо захисту прав і свобод громадян.

Слід зазначити, що ці риси поліції є відображенням системної кризи соціально-правової сфери суспільства, яка проявляється в низькій політичній культурі суспільства; нездатності громадян узгоджено й чітко висловлювати свої інтереси; в підпорядкованості влади багатьом суспільним інститутам, відсутності у них власних незалежних ресурсів; в залученості державних і громадських структур, покликаних боротися з корупцією, в корупційну діяльність; роз’єднаності і низької ефективності зусиль антикорупційних структур громадянського суспільства.

Багато дослідників відзначають наявність взаємної недовіри між інститутами громадянського суспільства та поліцією. Але в суспільстві зріє усвідомлення того, що в боротьбі зі злочинністю як найбільш небезпечною формою соціального зла держава не може обійтися без широкої підтримки та активної участі громадськості, що сила поліції в зв’язку з народом.

Намічена взаємодія поліції з інститутами громадянського суспільства набуває багатокритерійний характер, обумовлений соціальною нерівністю громадян. Проявом соціальної нерівності в суспільстві є соціальне невдоволення громадян, яке грунтується на базових для конкретних верств суспільства ціннісно-світоглядних позиціях щодо розподілу власності, розподілу доходів, участі в управлінні і т.п., тобто на незадоволенні своїх соціальних очікувань. Багато людей втратили віру, а з нею і моральні орієнтири. Будь-яка влада і авторитет, що диктують норми життя, впали в очах громадян. Так, поняття добра і зла для них стало відносним. Відповідно, втрачається повага до традицій, до сімейних цінностей, відбувається деградація сім’ї як найважливішого соціального інституту, що негативно відбивається на демографічних показниках.

Одним з найважливіших завдань професійної освіти співробітників поліції є формування їх морально-ціннісних орієнтацій, базових особистісних координат, які забезпечують соціально-ціннісну спрямованість особистості в професійній діяльності.

Результати соціологічних досліджень останніх років фіксують динамічний процес становлення громадянського суспільства, як особливої структурованої сфери соціуму, сукупності міжособистісних відносин і взаємодій в рамках різних структур та інститутів, що його утворюють і існуючих поза рамками держави.

При побудові громадянського суспільства необхідний облік національної суспільної традиції, унікальність і самодостатність розвитку України. В іншому випадку перетворення в напрямку громадянського суспільства будуть орієнтуватися, перш за все, на чужий досвід, тоді як історичний аналіз показує, що безпосереднє застосування цього досвіду руйнівним чином діє на тканини українського соціуму.

Роль і значення поліції в розвитку суспільних відносин зростають і в зв’язку з тим, що громадянське суспільство в останні роки є суспільним організмом, що охоплює всі сфери життєдіяльності і життєзабезпечення людини: від реального виробництва до розвитку соціальної інфраструктури та середовища проживання людей.

Поліція, яка діє в прямому контакті з соціумом, здійснює моніторинг суспільних процесів; виявляє випадки, що перешкоджають розвитку суспільних відносин і інститутів; бере участь у забезпеченні захисту особистості, в підтримці і реалізації балансу інтересів особистості і суспільства (нації); впливає на процес формування правосвідомості, правової культури громадян і суспільства в цілому; сприяє його самоорганізації і зміцненню життєздатності.

Сформована система професійної освіти співробітників органів внутрішніх справ спрямована на підготовку і підвищення кваліфікації фахівця в вузьких рамках своєї професійної діяльності, що спочатку ускладнює становлення ключових компетентностей у співробітників поліції, таких, наприклад, як полікультурна і гуманістична компетентності.

Перехід від стратегії «постійного підтягування професійної освіти кадрів поліції» до стратегії «випереджаючого розвитку» вимагає пошуку вихідних, фундаментальних філософських ідей, теоретичних концепцій, гіпотез, педагогічних цінностей, що мають методологічний сенс по відношенню до проблеми соціокультурних компонентів реалізації нової стратегії, – пошук того, що можна визначити як парадигму розвитку соціокультурних тенденцій професійної освіти співробітників поліції. Вона, на нашу думку, повинна будуватися на інноваційних ідеях синергетичному, аксіологічному, культурологічному підходах. У теорії професійної освіти співробітників поліції МВС України така парадигма поки не склалася.

Отже, вимагають розробки і обґрунтування педагогічні умови ефективного застосування інноваційних освітніх технологій професійної освіти співробітників поліції, що забезпечують спрямованість освіти співробітника на оволодіння основами людської культури протягом усього життя; вибір змісту освіти, відповідального змісту культури і соціальної функції правоохоронної діяльності; застосування динамічних форм організації освітнього процесу; полікультурна насиченість освітнього середовища;самоконтроль і самооцінка суб’єктів і т.д.