Управління державною службою в Україні
ВСТУП
РОЗДІЛ I СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ, ЯК ОБ’ЄКТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
1.1. Поняття, зміст, призначення та види державної служби в Україні
1.2. Зміст управління державною службою в Україні: цілі, завдання, функції та принципи
1.3. Правові засади управління державною службою в Україні
РОЗДІЛ ІІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ В УКРАЇНІ
2.1. Система управління державною службою в Україні, її суб’єкти
2.2. Окремі процедури управління в державній службі
2.3. Кадрова політика у сфері державної служби
РОЗДІЛ ІІІ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ
3.1. Особливості організації державної служби в зарубіжних країнах
3.2. Використання зарубіжного досвіду в організації управління державною службою в України
3.3. Адаптація інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
РОЗДІЛ I СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ, ЯК ОБ’ЄКТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
1.1. Поняття, зміст, призначення та види державної служби в Україні
З часу, коли було проголошено незалежність, перед Україною постало питання щодо вибору оптимальної політико-правової моделі державного будівництва. Дана модель повинна відповідати загальновизнаним цінностям та мати соціальну орієнтацію при побудові громадського суспільства. Постійні зміни соціальних та політичних пріоритетів породжують нові форми взаємодії права, влади і громадян, та постійно висувають вимоги удосконалить механізм з реалізації системи публічних потреб і інтересів. Зазначене породжує необхідність розглянути концептуальні основи завдяки яким відбувалося становлення державної служби, та відбувався її розвиток, оскільки, від апарату державних службовців безпосередньо залежить рівень реалізації функцій держави [1, с. 3].
Економічні та соціальні перетворення, економічне зростання та високий рівень в забезпеченні прав громадян, а також впевнене просування в європейському напрямі (незмінна європейська інтеграція) є можливими лише при умові коли буде утворено систему державного управління. А відтак, зазначена система має бути ефективною та відповідати стандартам, що притаманні демократичній та правовій державі, ринкова економіка якої є соціально спрямованою.
Конституція України, проголошуючи в статті 3 «людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку Україні найвищою соціальною цінністю» [2] спонукає до проведення широкомасштабних реформ, невід’ємна складова яких полягає у реформуванні державної служби (її системи).
РОЗДІЛ ІІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ В УКРАЇНІ
2.1. Система управління державною службою в Україні, її суб’єкти
Прийняття чинної Конституції України внесло принципові зміни в систему народовладдя: започатковано його нові форми, з урахуванням особливостей сучасності організовано здійснення влади, інших інститутів держави. Як наслідок – у політичне життя поряд з виборами ввійшли всеукраїнські й місцеві референдуми, остаточно утвердились або були створені нові інститути державної влади – інститут президентства, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державна влада в країні здійснюється шляхом її поділу на 3 гілки, стала функціонувати система місцевого самоврядування тощо [26, c. 73].
На тлі перетворень в українському конституціоналізмі нагальною є проблема приведення управлінської системи (зокрема, її основних компонентів – суб’єктів управління, керуючого впливу, об’єктів управління) у відповідність з уже проведеними реформами або тими, що відбуваються зараз.
У проведенні в Україні адміністративної реформи першорядними визнаються проблеми компетенції, структури та інших особливостей суб’єкта управління. Належне сформульоване поняття «суб’єкт управління» допоможе поглиблено вивчити ієрархію цих суб’єктів, зробити їх класифікацію, оскільки чітке вирішення питання систематизації дозволяє адекватно визначити функції і статус органів влади, оптимізувати їх кількість і на цьому підґрунті раціоналізувати правовідносини з іншими групами суб’єктів управління державною службою.
У сучасній юридичній літературі не існує принципових відмінностей у визначенні суб’єкта управління. В одних джерелах – це структурно окреслені спільноти людей з органами управління, що формуються ними.
РОЗДІЛ ІІІ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ
3.1. Особливості організації державної служби в зарубіжних країнах
Важливість зарубіжного досвіду для розвитку теоретико-методологічних засад державної служби в Україні зумовлена потребою встановлення апробованих підходів до формування, реформування та забезпечення функціонування цієї служби, що знижує ризик неефективних рішень, часових і ресурсних втрат при прийнятті та впровадженні відповідних рішень й загалом сприяє підвищенню результативності діяльності служби.
На сучасному етапі пріоритетом для багатьох держав стали реформи державної служби. Як правило, держави їх здійснювали, запозичуючи окремі елементи організації служби з моделей більш розвинених країн, намагаючись пристосувати їх до вітчизняних особливостей. Ці реформи зазвичай обумовлювалися прагненням вирішити як назрілі поточні проблеми, так і реалізувати стратегічні завдання. Виходили з того, що системи державної служби мають бути спроможні швидко й ефективно розв’язувати суперечності суспільного розвитку, адекватно адаптуючись до мінливих зовнішніх умов. Причому в світі процес таких реформувань має досить інтенсивний характер, починаючи з 90-х рр. ХХ ст.
Однак, як зазначають експерти [61], незважаючи на позитивні результати реформ державної служби в розвинених країнах, жодна з масштабних реформ у державах, що належать до перехідних, не завершилася успіхом. Насамперед це пов’язано з тим, що публічна служба в державі не повинна випереджати реальний стан суспільних відносин і рівень розвитку суспільства, з якого вона бере кадри і яким покликана керувати. В іншому випадку неминуче або повне відторгнення впроваджуваної моделі державної служби, або запозичення лише окремих формальних аспектів з їх подальшим пристосуванням/
