Пропозиції щодо запровадження механізмів перехідного періоду в Україні

Правосуддя перехідного періоду – це весь комплекс процесів і механізмів, пов’язаних зі спробами суспільства подолати тяжку спадщину великомасштабних порушень законності в минулому з метою забезпечити підзвітність, справедливість і примирення.

Зокрема, основою правосуддя перехідного періоду і боротьби з безкарністю є чотири фундаментальних положення міжнародного права прав людини: a) обов’язок держави розслідувати передбачувані випадки грубих порушень прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, включаючи випадки сексуального насильства, піддавати кримінальному переслідуванню осіб, які вчинили такі порушення, і карати тих, хто визнаний винним; b) право дізнатися правду про минулі злодіяння і долю осіб, зниклих без вісті; c) право жертв грубих порушень прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права на отримання компенсації; d) обов’язок держави шляхом прийняття різних заходів не допускати повторення таких злодіянь в майбутньому.

У сучасних умовах, в яких опинилась Україна (анексія Криму, проведення АТО на території Луганських та Донецьких областей) існує гостра потреба в реалізації принципів індивідуальної відповідальності і визнання важливості використання, поряд з кримінальним переслідуванням, інших форм забезпечення правосуддям.

Зауважимо, що новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII в ред. від 21.12.2016 р. закріплює положення, відповідно до якого правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Водночас, термін правосуддя перехідного періоду включає в себе як елементи судових механізмів, так і позасудових. До них відноситься і система розслідування кримінальних злочинів, а також воєнних злочинів і злочинів проти людяності, і механізми відшкодування шкоди, і так звані процеси та форми увічнення. Все це має відбуватись на фоні докорінних інституційних реформ, що в сукупності дозволяє суспільству позбавитись наслідків конфліктів, чи наслідків панування диктаторських та реакційних режимів.

Механізми правосуддя перехідного періоду, які передбачають залучення широких верств населення, особливо тих, чиї права були порушені, і тих, хто був відсторонений від участі в житті суспільства, зможуть допомогти країні добитися відповідальності за вчинені злочини, а також посприяють національному примиренню і зміцнення демократії. В цілому, добре сплановані і реалізовані програми правосуддя перехідного періоду здатні відновити справедливість і повернути довіру населення України до державних органів через публічне визнання фактів порушення прав людини та інших зловживань влади.

Якщо виходити із умов сьогоднішнього дня, в Україні АТО не завершена, але навіть у таких умовах можливо проводити роботу щодо запровадження механізмів перехідного правосуддя до завершення конфлікту у наступних напрямках:

• створення слідчих комісій по різних справах, кримінальне переслідування за минулі злочини;

• створення комісії з контролю за захистом прав людини в умовах проведення АТО.

Щодо майбутніх заходів в рамках впровадження механізмів правосуддя перехідного періоду серед найбільш корисних для умов України нами виділяються наступні:

1. Комісія зі встановлення істини. Хоча функціонування комісії і сфери її діяльності повинні спиратися на результати громадського обговорення і мати в якості підтримки певну форму офіційного визнання, увагу слід приділити встановленню тимчасових рамок, які включають всі періоди репресій і всі форми порушень з метою визначення систематичних проблем і загальних характеристик порушень прав людини. Механізм встановлення істини є ключовим компонентом правосуддя перехідного періоду і використовується як інструмент пошуку відповідальних за серйозні зловживання владою, скоєні в ході збройного конфлікту.

Комісія по встановленню істини – це позасудова незалежна комісія з розслідування, яка створена з метою встановлення фактів і контексту серйозних порушень прав людини або міжнародного гуманітарного права в минулому країни. Як і інші механізми встановлення істини, комісія є тимчасовим, спеціально створеним органом, який, як правило, готує звіт про проведену роботу.

Комісія по встановленню істини не є підвідомчим органом. Її робота жодним чином не замінює кримінального судочинства і не знімає відповідальності компетентних органів в проведенні кримінальних розслідувань та судових розглядів справ. Робота комісії повинна виконуватися одночасно з кримінальним розслідуванням: з одного боку, у своїй роботі комісія має спиратися на те, що вже було встановлено в рамках певних кримінальних справ, з іншого – результати діяльності комісії повинні направлятися в компетентні органи або для використання в роботі з конкретними кримінальними справами, або в якості інформації для розкриття системних злочинів, класифікованих за формою організації, з метою планування подальших заходів. Україна може отримати велику користь, якщо робота комісії по встановленню істини включатиме громадські слухання, тому що подібні заходи можуть допомогти подолати регіональні, етнічні та політичні розбіжності і послужити свого роду повідомленням, що обговорювані питання вимагають уваги всієї країни.

Надані комісії повноваження допоможуть визначити її чисельний склад і сферу охоплення. Як мінімум, комісіям зазвичай необхідно мати можливість опитувати будь-кого, хто може надати відповідні відомості, отримувати сприяння з боку органів державної влади та відвідувати будь-які об’єкти, які можуть виявитися необхідними.

Комісіям по встановленню необхідно надати більше повноважень, пов’язаних з викликом свідків для дачі показань, виробництва обшуків і затримань, а також із захистом свідків. Щоб захистити права тих осіб, які можуть бути змушені свідчити проти себе, будучи викликані для надання показань, комісії необхідіно надати повноваження з надання імунітету від використання показань, що гарантує, що надані ними відомості не будуть використані проти них ні в якому кримінальному процесі.

Комісії слід також надати достатні повноваження для того, щоб на всякого, хто, наприклад, неправомірно втручається в роботу комісії або навмисно надає їй неправдиві відомості або порушує її повноваження за викликом або захисту свідків, могло бути накладено стягнення.

Членами комісії мають бути обрані такі представники суспільства (або міжнародні співробітники), яких всі сторони минулого конфлікту визнають нейтральними. У їх числі можуть бути представники цілого ряду професій з різним досвідом попередньої роботи, наприклад релігійні лідери, практикуючі адвокати або відставні судді, психологи, експерти з питань насильства по відношенню до жінок або дітей, фахівці із захисту прав людини та інші.

2. Ініціативи в галузі кримінального переслідування. Ініціативи в галузі кримінального переслідування спрямовані на забезпечення того, щоб особи, які вчинили систематичні грубі порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права, рівнозначні злочинам, були притягнені до відповідальності і належним чином несли покарання. Головну відповідальність за відправлення правосуддя в разі таких злочинів несуть держави. Тому послідовна стратегія у сфері правосуддя перехідного періоду спрямована на розвиток потенціалу національних органів звинувачення. В Україні нами пропонується створення військових судів.

Варто зазначити, що світова практика передбачає можливість існування військових судів/трибуналів, а обмеження щодо створення надзвичайних судів очевидно пов’язано з історичним досвідом використання військових трибуналів як інструменту політичного впливу. Але про непоодинокі факти політичного впливу, корупційну складову діяльності всієї судової системи неодноразово заявляли сучасні дослідники, політики, юристи-практики та просто громадяни України. Незважаючи на необхідність реформи, у жодному випадку не йшлося про ліквідацію судів, як таких.

Організація правосуддя набуває особливого значення у зв’язку з конституційним визначенням України як демократичної, соціальної і правової держави, утвердженням у ній принципу верховенства права. Не випадково правосуддю присвячено спеціальний розділ Конституції України, положення якого є вихідними для побудови та функціонування системи судів в Україні.

Незважаючи на те, що Конституція України прямо не визначає конкретні види судів загальної юрисдикції, включаючи військові суди, вона вказує на особливу сферу відносин, пов’язаних із військовою справою, правове регулювання яких вимагає окремої судової юрисдикції.

Разом із тим функціонування військових судів в Україні ґрунтується на правових основах, єдиних для всієї системи судів загальної юрисдикції. Тому безпідставною є висловлена в літературі точка зору щодо несумісності існування військових судів із демократичними принципами судочинства.

Не викликає сумніву, що військові правопорушення та злочини мають свою специфіку. Особливо відчутними є проблеми армії під час військових посягань на нашу країну.

Цивільні судді не в змозі ефективно та швидко розглянути справу, оскільки не знайомі зі специфікою всіх обставин, які мають значення для її розгляду – а, значить, розгляд справи затягується. Так, окрім норм Кримінального та Кримінального процесуального кодексу, при розгляді справ відносно військових, судді повинні керуватись і нормами дисциплінарних статутів, з якими могли раніше ніколи і не стикатись. Знову ж таки, за інформацією Головного військового прокурора, на сьогодні військовою прокуратурою розслідуються тисячі кримінальних проваджень за фактами дезертирства та ухилення від проходження військової служби.

Суддя суду загальної юрисдикції не може проводити судовий розгляд поза приміщенням суду – цього не дозволяє ані кількість справ, що перебувають у його провадженні, ані рівень матеріально-технічного забезпечення. На відміну від суддів судів загальної юрисдикції, судді військових судів здебільшого розглядали справи в розташуваннях військових частин у присутності військовослужбовців. Це гарантує швидкий та більш ґрунтовний розгляд справи, адже суддя може допитати відразу всіх свідків, не чекаючи їхнього прибуття з інших, часто віддалених населених пунктів; за необхідності, дослідити речові докази та провести огляд місця вчинення злочину не за допомогою фото- та відеозйомки, а безпосередньо в місці їх знаходження.

Третя причина: військові злочини – це у значній мірі справи, пов’язані з військовою таємницею. Документи із грифами секретності не можна просто так принести до суду та ознайомитись із ними у своєму кабінеті, для цього потрібно спеціальне приміщення, якими не обладнано суди першої інстанції.

З огляду на ситуацію зовнішньої військової інтервенції, у якій перебуває Україна, останнім часом значно збільшилася кількість справ військового характеру. Дійсно, пунктами 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України, військовий обов’язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни та забезпечення особовим складом Збройних Сил України інших, утворених відповідно до законів України військових формувань; визначено види військової служби, що включає в себе військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Тим не менше, особливості соціально-економічної ситуації у країні, психологічної та моральної стійкості військовослужбовців зумовлюють численні порушення в цій сфері.

На наше переконання, військове правосуддя є вкрай необхідним для розслідування подібних злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб, адже мова йде про здійснення збору розвідувальних даних щодо розташування, переміщення військової техніки, особового складу Збройних Сил України, залучених до проведення АТО, що може завдати шкодиінтересам держави, зокрема її обороноздатності, та призвести до інших тяжких наслідків, а саме загибелі мирного населення, військовослужбовців ЗС України, інших військових формувань України, знищення або пошкодження військової техніки, зриву планів бойового застосування ЗС та інших військових формувань та правоохоронних органів України в районі проведення АТО. З іншого боку, правова держава повинна гарантувати об’єктивне та неупереджене розслідування подібних випадків та притягнення до відповідальності лише у встановлений законом спосіб.

Конституція України на даний момент лише визначає загальні засади судочинства, включаючи і розгляд військових справ.

У ч. 3 ст. 129 Конституції України зазначено, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Але серед інших положень Конституції України лише ст. 17 визначає роль і місце Збройних Сил України, на які покладає обов’язок захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, територіальної цілісності та недоторканості. Держава в цій статті обмежується лише загальною позицією щодо організації і порядку діяльності Збройних Сил України, що визначаються спеціальним законом.

Таким чином, Конституція України прямо не заперечує, але й не передбачає функціонування військових судів.

У контексті здійснення конституційно-правової, судової реформ та об’єктивної ситуації, фактично, військової зовнішньої інтервенції в Україні виникає необхідність перегляду концепції існування військових судів на фоні перспективи функціонування та реформування Збройних Сил України як таких. Військові суди як мінімум у військовий час є об’єктивною необхідністю, адже цивільні судді не в змозі ефективно та швидко розглянути справу військового характеру з причини неможливості вивчення всіх обставин, які мають значення для її розгляду.

Можливість створення військових судів повинна бути передбачена в Конституції України та супроводжуватися комплексним підходом до здійснення конституційно-правової реформи, реформування судової влади в Україні.

Якщо говорити про сферу кримінального судочинства, то тут необхідно створювати механізми попереднього розслідування злочинів. Для цього необхідно залучати іноземних фахівців, а також запускати нові судові механізми, які передбачали б участь у відправленні правосуддя високопорядних, професійних, знаних та шанованих у своїх країнах правників-іноземців.

Висловлюютья пропозиції про створення гібридних (змішаних) судів, тобто судів, які діяли б у складі одночасно українських та іноземних суддів. Переваги такого механізму очевидні. Вони полягають в тому, що іноземні судді є більш безсторонніми та незалежними, ніж переважна більшість українських. Вони мають високий рівень підготовки до ведення справ щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності, а також злочинів, які вчиняються на корупційному підґрунті. Досвід, яким ці судді будуть ділитися в процесі відправлення правосуддя не піде разом з ними за 10-15 років, а залишиться тут у вигляді нової формації суддів, здатних демонструвати високий рівень професіоналізму та безсторонності.

Сьогодні, в якості двох головних умов впровадження системи змішаних судів, ми можемо визначити наявність політичної волі та коштів на забезпечення функціонування системи за участю іноземного елементу. Вбачається, що досягти другої умови можна було б за рахунок оплати діяльності іноземних суддів (слідчих, прокурорів) тими державами, які готові будуть делегувати їх в Україну.

3. Комплексна програма відшкодування збитків. Ця програма забезпечить жертвам конфлікту матеріальну компенсацію і реабілітацію, а також проведення заходів щодо відновлення становища жертв конфлікту, яке існувало до його початку. Будь-які обговорення в Україні про можливість проведення програм правосуддя перехідного періоду повинні включати в себе обговорення з усіма учасниками процесу, особливо з жертвами порушень. Прийняття рішень за цими програмами, а також їх робота має здійснюватися на прозорій основі. Щодо інституційної складової, така програма повинна діяти на основі окремого тимчасого органу – Комісії з питання відшкодування збитку, які будуть провадити процедури з питання відшкодування збитку.

В питаннях відшкодування, необхідно суворо дотримуватись Основних принципів та керівних положень, що стосуються права на правовий захист і відшкодування збитку для жертв грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, прийнятих резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 16 грудня 2005 року.

Законодавчі заходи щодо впровадження механізмів перехідного періоду в умовах України:

1. Розробка та прийняття Закону України «Про заходи щодо втсновлення справдливості і миру в Україні», який буде передбачати спеціальну судову процедуру і судові пільги для демобілізованих членів незаконних збройних угруповань. Ці процедури частково посприяють встановленню істини за допомогою добровільного надання показань, хоча інформація, отримана в ході цих процесів, як видається, може бути далеко не повною.

2. Розробка та прийняття Закону України «Про створення Комісії з питання відшкодування збитку», в якому має бути також визначена мета, завдання, принципи діяльності комісії, склад учасників, порядок проведення проваджень та відповідальність за порушення роботи Комісії.

3. Розробка та прийняття Закону України «Про створення Комісії зі встановлення істини, справедливості і примирення України», в якому має бути визначена мета, завдання, принципи діяльності комісії, склад учасників, порядок проведення проваджень та відповідальність за порушення роботи Комісії. Також в даному Законі необхідно прописати норми про стоврення спеціальної Установи в складі Комісії, яка буде займатися реалізацією рекомендацій обох комісій (Комісії зі встановлення істини, справедливості і примирення України та Комісії з питання відшкодування збитку) по встановленню істини і примирення, в тому числі щодо відшкодування шкоди, зниклих і зниклих без вести осіб, підготовки в галузі прав людини і ведення архівів.

4. Також нами пропонується створення військових судів, шляхом прийнтяття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо відновлення в системі загальної юрисдикції військових судів)». У разі схвалення проекту закону мають бути внесені зміни не лише до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й до Конституції України, зокрема «в системі судів загальної юрисдикції відновлюються військові суди, які спеціалізуються на розгляді справ у Збройних силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону».

Всі ці кроки, зрештою мають забезпечити притягнення до відповідальності осіб, винних у грубих та масових порушеннях прав людини, досягнення примирення у суспільстві, відновлення довіри до судів та піднесення самої ідеї панування права в суспільстві на новий рівень.